Як крокодили з’їли 500 японських солдат: битва за острів Рамрі
«Ця ніч була найжахливішою з усіх, які ми колись бачили. Хаотичні постріли в темряві на чорному болоті, крики поранених і помираючих, розчавлених щелепами величезних рептилій перетворилися на какофонію пекла, яка рідко відбувається на землі. На світанку прилетіли стерв’ятники, щоб прибрати те, що залишили крокодили… З приблизно тисячі японських солдатів, що пішли на болота Рамрі, тільки близько двадцяти вижили – їх взяли в полон».
Цей уривок, що описує жахливі події ночі 19 лютого 1945 року, ми взяли з книги 1962 року Wildlife Sketches Near and Far («Замальовки дикої природи, близької і далекої») очевидця Брюса Стенлі Райта, учасника битви за острів Рамрі, що відбулася в останні дні Другої світової війни.
На початку 1945 року війська союзників почали чинити опір японській агресії у британській колонії Бірмі. Важливою метою кампанії в Бірмі було захоплення островів Рамрі та Чедуба, що дозволило б союзникам міцно закріпитися у регіоні. Острів Рамрі, розташований неподалік узбережжя Бірми, був великим болотистим островом, який у той час перебував під окупацією Імператорської Японської Армії.
У січні 1945 сили, що складалися з британських королівських морських піхотинців та їх індійських союзників, висадилися на острові, намагаючись відбити його у японців. З моря їх прикривали кораблі, з повітря — літаки Королівських повітряних сил, і внаслідок атаки близько тисячі японців змушені були відступити у підступні мангрові болота.
Капітан Ерік Буш із Королівського флоту описує небезпеку мангрових лісів у доповіді, представленій лордам-комісарам Адміралтейства 2 травня 1945 року:
«Японцям дуже не пощастило потрапити до пастки мангрових боліт. Там темно і вдень і вночі, там акри густого непрохідного лісу, багато миль глибокого чорного болота, комарів, скорпіонів, мух, мільярди невідомих комах і, що найгірше — крокодилів. Ні їжі, ні питної води немає. Навряд чи у своєму рішенні залишити острів у такий спосіб японці повністю усвідомлювали жахливі умови, до яких вони потраплять. Виявилося, що їм довелося йти навіть довше, ніж кілька днів. Полонені, що вийшли живими з мангрових чагарників, були зневоднені і знаходилися дуже поганому фізичному стані».
Англійські солдати, у тому числі натураліст Брюс Стенлі Райт, що брав участь у битві, стверджували, що велика кількість гребнистих крокодилів, що живуть у мангрових болотах о. Рамрі атакували японських солдатів, що йшли через болото. Незважаючи на зброю, японські солдати не могли протиставити щось суттєве рептиліям, які несподівано нападали, вискакуючи з болота. При цьому головна бійня почалася вночі… Британські розвідники відзначали в доповідях про паніку, що виникла в рядах супротивника, яка відображалася у безладній срілянині.
З тисячі японських солдатів, що дислокувалися на острові, лише близько двадцяти взяли в полон. Інші були або вбиті в бою, або потонули в мангрових болотах і їх з’їли крокодили. Деякі джерела припускають, що близько 500 солдатів могли втекти з острова.
Хоча напад крокодилів добре документований, фактичну кількість смертей, пов’язаних із рептиліями, неможливо дізнатися точно, і вони є предметом суперечок. Цифра, яка часто згадується — «400», але і її багато вчених та істориків вважають неймовірною.
Книга рекордів Гіннесса позиціонує цю подію як «наймасштабніша крокодиляча катастрофа у світі» та «найбільша кількість загиблих від нападу крокодилів».
Сама по собі достовірність цього факту не викликає сумнівів у більшості істориків, вона також підтверджується словами англійських солдат – учасників подій. Але щодо супутніх описів, наприклад, причетності до цієї пригоди «тисяч крокодилів», цілком допускаються деякі нюанси. Так, Френсіс Джеймс Маклін написав:
Швидше за все, тут є одна зоологічна проблема. Якщо ці тисячі крокодилів були залучені в різанину, як у якомусь міському міфі, яким чином ці люті монстри виживали тут раніше, і як вони виживуть після цього нападу? Екосистема мангрових боліт, мізерна великими ссавцями, просто не дозволила б існувати такій кількості величезних тварин до приходу японців (тварини — не виняток із законів перенаселення та голоду).
Зауважимо, що за специфікою харчування крокодили не обов’язково з’їдають жертву, а «… також ховають залишки про запас…». Крім цього вони з’їдають за раз досить багато — до 23% від своєї ваги, що при вазі 300 кг становить 69 кг. Тобто один дорослий крокодил спокійно може з’їсти одну людину та ще кількох вбити «про запас». При цьому відомо, що крокодили можуть жити без їжі до року часу. Тому немає нічого дивного, що 150-200 крокодилів винищили 500-600 солдатів. Звичайно, 1000 крокодилів — це фантастичне число, але американці не рахували крокодилів, ця цифра більш ніж суб’єктивна, навіяна жахами мангрових боліт. Адже суть не в кількості крокодилів, а в великому числі японців, що загинули від зубів рептилій, і цю цифру можна вважати реальною.
Читайте також про містечко, у якому випробовували напалм – один з найбільш руйнівних видів зброї, і про Чен Бенхуа: жорстока правда звичайної фотографії.
