Видалення зубів і внутрішніх органів: як доктор Генрі Коттон лікував душевнохворих

Це фото знівеченого рота – не наслідок дорожньо-транспортної пригоди, насправді це ілюстрація одержимості доктора абсолютно божевільною теорією – ідеєю, в результаті якої сотні його пацієнтів загинули і тисячі отримали каліцтва на все життя.

Ілюстрація рота з видаленими зубами з книги Коттона “Значення вогнищевих інфекцій для визначення причин, лікування та профілактики психопатів і божевільних”

Доктор Генрі Коттон (Henry Andrews Cotton) був директором і суперінтендантом Державної лікарні Трентона (Trenton State Hospital), великої божевільні в Нью-Джерсі. Перш ніж повернутися до США, щоб зайняти посаду директора у віці 30 років, Коттон вивчав психіатрію в Європі під керівництвом двох легендарних фігур того часу – Еміля Крепеліна і Алоїса Альцгеймера. Він також був студентом доктора Адольфа Мейера (Dr. Adolf Meyer) з Медичної школи Джона Хопкінса. Всі ці люди були стовпами психіатрії, особливо Мейер, який одним з перших дослідив, що в психіатричних проблемах винен, швидше за все, мозок. Мейер також визнав, що діяльність людини і психічне здоров’я пов’язані між собою, і він розглядав зміни в повсякденному житті людини, навколишньому середовищі і звичках як частину лікування.

Попри революційні тези, які міцно увійшли в сучасну психіатричну теорію і практику, Мейер також дотримувався ідеї, що психічні захворювання можуть бути викликані бактеріальною інфекцією. Він пояснював це спостереженням, що пацієнти з високою температурою часто марять або у них виникають галюцинації. Генрі Коттон був зачарований ідеєю, що мікроби є коренем усіх психічних захворювань. У 1913 році, коли підтвердилися звіти, що бактерії, які викликали сифіліс, викликали у пацієнтів ураження головного мозку, які в найбільш серйозних випадках призводили до психічних симптомів і недоумства, Коттон ще більше утвердився в цій думці. Незабаром він почав застосовувати свої теорії щодо ув’язнених в державній лікарні Трентона. До винаходу пеніциліну залишалося ще десять років,і єдиним способом усунення інфекції було хірургічне видалення інфікованого органу.

Генрі Ендрюс Коттон (18 травня 1876 – 8 травня 1933) американський психіатр і директор лікарні штату Нью – Джерсі в Трентоні у 1907-1930 роках.

Спочатку Коттон взявся за зуби і повільно почав пробиратися до інших органів. Рот, міркував він, був найочевиднішим місцем, де ховалися мікроби. Таким чином, він починав з видалення зубів, уражених каменем або гниттям. Він навіть собі вирвав зуби, а також видалив зуби дружині і двом синам як профілактичний захід, щоб уникнути ризику зараження. Коли виривання зубів не вилікувало його пацієнтів, він подвоїв зусилля і видалив їм мигдалини. Якщо і цим не досягалося зцілення, підозра падала на інші органи. Незабаром пацієнти втрачали селезінки, товсту кишку, яєчки, яєчники, жовчний міхур та інші органи.

З пацієнтів, прооперованих Коттоном, помирав кожен третій. Коттон пояснював смертність поганим фізичним станом пацієнтів через хронічний психоз. Серед тих, хто вижив, як стверджував Коттон, показник видужування досягає 85 відсотків, і ця статистика принесла йому високу оцінку наукової громадськості. Відчайдушно потребуючи допомоги, багаті люди, які страждали психічними захворюваннями, йшли в Трентон в пошуках чудових ліків Коттона.

Тим часом в Медичній школі Джонса Хопкінса доктор Адольф Мейєр доручив новій співробітниці Філліс Грінакре (Phyllis Greenacre) провести дослідження роботи Коттона з надією отримати блискучий звіт про роботу колишнього учня. У ту ж мить, коли Грінакре увійшла в Трентон, у неї з’явилося нехороше передчуття. В установі стояв “смердючий запах, такий характерний для психіатричних лікарень“, – писала вона у своєму звіті. І сам Коттон, як вона виявила, був «надзвичайно своєрідний». Грінакре здивувала поведінка пацієнтів – вони ходили понуривши голови, і їх мова була невиразною, тому що всі вони були без зубів. Філліс виявила, що записи в лікарняних книгах були хаотичними, а цифри, які Коттон так часто використовував як ілюстрації своїх методів, не зовсім пасували одна до іншої. Грінакре знайшла, що далеко не всі пацієнти насправді одужали, а їх одужання не було пов’язано з операціями; і що померло значно більше пацієнтів, ніж визнавав Коттон – майже половина.

Притулок для божевільних в штаті Нью-Джерсі, Трентон

На жаль, місяці праці, які Грінакре витратила на розслідування, ні до чого не призвели. Коли Адольф Мейєр прочитав доповідь Філіс, він був шокований і, прагнучи зберегти кар’єру Коттона, відмовився публікувати ці результати. Більше того, він відкликав її з перевірки і всіляко перешкоджав завершенню звіту.

Коттона звільнили з державної лікарні у жовтні 1930 і відкрив свою власну приватну клініку в Трентоні, де продовжував вбивати своїх пацієнтів. На той час, коли він помер від раптового серцевого нападу 8 травня 1933 року, він убив сотні людей. Мейер написав утішний некролог про його смерті, хоча що знав про відповідальність Коттона за смерть незліченного числа пацієнтів. Коттона відзначили у The New York Times та місцевій пресі, а також у міжнародних професійних виданнях за те, що він був піонером у пошуку кращого методу лікування пацієнтів у психіатричних лікарнях.

Хоча смерть Коттона покінчила з мерзенними операціями, які були дуже небезпечними до відкриття антибіотиків, лікарня продовжувала дотримуватися його рекомендацій щодо лікування та проводити менш ризиковані медичні процедури до кінця 1950-х років. Сини Коттона теж стали жертвами божевільного доктора – вони обидва наклали на себе руки в зрілому віці.

Джерело: https://en.wikipedia.org/wiki/Henry_Cotton_(doctor)

Читайте також про лікаря, який врятував 6500 недоношених дітей і став вигнанцем в медицині.