“Віденський овочевий оркестр”, який створює музику виключно з допомогою овочів

Овочевий оркестр (також відомий як Das erste Wiener Gemüseorchester, Перший віденський овочевий оркестр або Віденський овочевий оркестр) – австрійський музичний колектив, який використовує інструменти, виготовлені повністю зі свіжих овочів. Вони відіграли 300 концертів по всьому світу, і більшість їхніх інструментів не витримують більше одного виступу.

Ми прослідкуємо за оркестром під час підготовки до одного з виступів, задамо їм кілька питань і відвідаємо концерт. Отже, за три години до початку концерту члени оркестру сидять на сцені в саду 1000-літнього бенедиктинського монастиря поблизу Кельна, Німеччина. За сигналом акуратно зачесані, одягнені в чорне музиканти повільно піднімають свої інструменти, стискають губи і починають грати вступний уривок з “Веснянки” Ігоря Стравінського. І тут їх різко обриває звукорежисер. Морквяні флейти були надто сильні, і він не чув скрипку з цибулі-порею.

“Ще раз, – каже він. – Починаємо з огірка“.

Це Віденський овочевий оркестр: ансамбль з 10 музикантів з міста Бетховена, Брамса та Моцарта, який грає музику на інструментах, виготовлених виключно зі свіжих овочів. За останні 21 рік колектив зіграв майже 300 концертів на переповнених майданчиках по всьому світу і виконав все, від класики з капустою до техно з ріпою в насиченому, ритмічному рататуї. Нещодавно оркестр випустив свій четвертий альбом і показує світові, що їжею можна створювати музику.

“Овочі непередбачувані, – каже Сусанна Гартмайєр, яка грає на морквяній маримбі, бас-флейті з редьки та десятку інших їстівних інструментів у групі. – Немає двох однакових продуктів. Це виклик“.

На відміну від традиційних інструментів, які можуть служити сотні років, овочеві інструменти швидко псуються, тому оркестру доводиться створювати нові щоразу для нового виступу. Вранці перед виходом на сцену ця група художників, письменників, архітекторів та дизайнерів вирушає на місцеві ринки з детальним списком покупок і ретельно перебирає ящики. Обстукавши гарбузи, перебравши петрушку та очистивши цибулину від лушпиння, щоб відібрати найкращі продукти, музиканти вирізають, нарізають та просвердлюють свої свіжі знахідки, перетворюючи їх у готові до виступу інструменти. Після того, як овочі почищені і нарізані, вони можуть зберігатися лише близько шести годин, а все, що музиканти не використають, вариться в суп, який подається глядачам після виступу.

Але цього разу, коли вранці група повернулася до Браувайлерського абатства і розвантажила свої покупки для вечірнього шоу, вони помітили велику проблему – хтось забув баклажани, а кабачків було недостатньо.

Поки один з музикантів поспішив назад на ринок, решта схопили ножі та дрилі, перетворивши гримерку монастиря на кухонну підсобку. Протягом наступних двох годин видовбані морквини, огірки та калабаші поволі ставали рогами та флейтами, розрізані перці перетворювалися на тромбони, а нарізані селера та гарбузи – на бонго та барабани. Зазвичай кожен музикант виготовляє від восьми до 25 інструментів за один виступ. В міру того, як виконавці поступово випробовували та налаштовували свої вироби, какофонія духових та ударних інструментів у напрочуд резонансних комбінаціях розливалася по монастирю.

“Все почалося як жарт“, – каже засновник Маттіас Майнхартер, оглядаючи кімнату, повну вичищених овочів. Як він пам’ятає, він і троє інших учасників оркестру записалися на фестиваль перформансу у своєму університеті у Відні. “Ми проводили мозковий штурм, що ми можемо зробити, і подумали: “На чому найважче грати музику?, – розповідає він. – У той час ми разом готували суп, і одна ідея призвела до іншої“.

Двадцять один рік потому оркестр грав у лондонському Королівському Альберт-холі, Шанхайському центрі мистецтв і був запрошений до особняка українського олігарха для виступу на 60-річчі Пола Маккартні. “Я думаю, йому сподобалося, – казав Майнхартер. – Він вегетаріанець“.

Групу також занесли до Книги рекордів Гіннеса за “Найбільшу кількість концертів овочевого оркестру”. Вони надихнули на створення кількох інших музичних груп, наприклад – Лондонський овочевий оркестр і Овочевий оркестр Лонг-Айленда. Хоча проект починався як жарт, сьогодні його учасники ставляться до свого ремесла дуже серйозно.

“Багато людей думають, що ми щось на кшталт кабаре або якісь комедіанти, – каже Гартмайєр, свердлячи отвори для ксилофона з моркви. – Але вони дивуються, коли бачать, що в овочах насправді є великий звуковий потенціал, і що ми хочемо робити дійсно цікаву музику“.

За роки існування оркестр винайшов понад 150 інструментів – і для багатьох учасників це вже половина задоволення. Деякі з них – це готові предмети з ринку: хрускіт сушеної цибулевої шкірки в кулаці звучить як дощ, удари долонею по гарбузу нагадують бас-барабан, а натирання двох цибулин порею разом як смичка і інструмента створює скрипкову струнну секцію. Інші – вирізані та вирізьблені вироби нагадують традиційні інструменти: з пастернаку, кабачків та перцю виходять гарні духові та мідні інструменти, а з видовбаних гарбузів – ударні. Найскладнішими є гібриди-трансформери, що поєднують в собі два і більше овочів. Хочете імітувати саксофон? Прикріпіть до кінця просвердленого огірка розрізаний болгарський перець, додайте мундштук з моркви – і ви отримаєте “огіркофон”. Потрібен трохи глибший звук? Замініть огірок на кабачок і отримаєте “кабачковий кларнет”.

“Одна з найцікавіших речей у гастролях – дізнаватися, як відрізняється їжа в різних країнах світу, і придумувати абсолютно нові інструменти“, – каже калабашист і гарбузник Юрген Берлакович. У Південно-Східній Азії група виявила еластичну часникову траву, з якої вийшла чудова басова струна. У США вони знайшли ринки, на яких продаються гігантські листя агави, в яких можна трясти квасолею, як маракасом. У Китаї редька більша, ніж в інших регіонах світу. В Італії огірки менші.

Незважаючи на те, що Vegetable Orchestra переспівує кілька творів Kraftwerk і класику, в основному вони створюють оригінальний матеріал, який може варіюватися від похмурих і гіпнотичних звуків до біт-орієнтованих хаус-треків. Для цього вони прикріплюють до овочів крихітні мікрофони, щоб посилити їх природний тон і, як сказав Берлакович, “змусити їх ожити”. Але коли вони тільки починали, навчитися грати на пастернаку було не єдиним викликом – адже не існувало способу писати музику для їжі.

Оскільки овочі мають різну форму у різних продавців і в різних країнах, вони можуть звучати по-різному. Тож замість нот група розробила своєрідні графіки, які показували, коли вступають інструменти, а також графіки високих і низьких тонів. “Ніхто інший не міг це прочитати, – каже Берлакович. – Це як секретний код“.

Після закінчення саундчеку оркестр зійшов зі сцени у саду абатства і швидко загорнув інструменти у вологі рушники. Виступ мав розпочатися за 90 хвилин, а з овочами були проблеми. “Сьогодні надзвичайно спекотно, тому овочі стають крихкими і ламаються“, – сказала засновниця Барбара Кайзер, тримаючи в руках відрізаний качан капусти. – Але вони люблять драматично вмирати на сцені“.

Коли сонце опустилося під шпилі абатства, команда одягнених у смокінги швейцарів запалила факели навколо доглянутого двору комплексу і відкрила двері. Незабаром сотні німців крокували склепінчастим переходом, і по дорозі до бару з шампанським і до своїх місць багато з них запитували один одного, чи чули вони коли-небудь про цю Gemüsegruppe (“овочеву групу”).

Коли трупа в чорному одязі вийшла на сцену і поставила перед собою редьки та інші овочі, по саду прокотилося кілька нервових хихикань. Незабаром Берлакович почав дзвінку кореневу прелюдію басовитим басом гарбуза, двоє учасників постукали дерев’яними ложками по сушених кабачках, а морквяна секція закрутила рифлену мелодію.

До третьої композиції публіка почула багато нового від звичних продуктів – потріскування стебел селери, гуркіт лушпиння цибулі, прискорене ляскання баклажанів і ефект вітру, який виникає, коли два букетики петрушки труться один об одного, наче помпони. Під четверту мелодію майже всі присутні в залі, що налічував 500 осіб, підспівували – за винятком однієї серйозної, немолодої на вигляд жінки в чорній сукні в першому ряду.

Під кінець виступу з кожним постукуванням, плесканням і свистом зі сцени летіли шматочки овочів. Коли оркестр завершив фінальну мелодію, скотивши з пандуса легіон бобових і картоплі, колись чиста сцена була схожа на розгромлений фермерський ринок. Оркестр вклонився під бурхливі овації і почав все це прибирати.

“Для мене це – мультисенсорне мистецтво, – признається Майнхартер. – Глядачі можуть чути музику, відчувати запах музики, бачити музику, а потім відчувати музику на смак“.

Після виступу музикантів оточив натовп людей, які прагнули придбати диски, сфотографуватися з групою та спробувати почуте на смак. За 21-річною традицією, музиканти пропонували свої інструменти усім охочим, щоб ті могли піти додому і попрактикуватися на них самостійно.

Гартмайєр запитала, чи не цікавить когось її перцева труба, і літня жінка в чорній сукні простягнула руку, запхала її в сумочку і швидко попрямувала до виходу. Коли їй здалося, що її вже ніхто не бачить, вона витягла перець з сумочки, піднесла його до рота і протяжно засурмила.