Смерть у фартусі: Тифозна Мері, яка заразила півсотні людей

Мері Маллон (Mary Mallon) народилася 23 вересня 1869 в Ірландії. Зараз вчені припускають, що її мати могла заразитися черевним тифом під час вагітності, але точних доказів цьому немає. У всякому разі, сама Мері росла здоровою дитиною. У 15 років юна ірландка перебралася в Америку до родичів, і там їй відразу ж дуже пощастило: вона влаштувалася куховаркою в багату сім’ю.

Початок заражень

Наступні 30 років свого життя Мері відточувала куховарське мистецтво: у неї був справжній талант до кулінарії, так що ні безгрошів’я, ні безробіття Мері не знала. Але потім почалося щось дивне.

З 1900 по 1907 Мері встигла змінити п’ять сімей, причому ніхто з роботодавців не висував претензій – всі були в захваті від її страв. Але кожна сім’я, в яку влаштовувалася працювати Мері, незабаром починала хворіти. Мері переїхала в містечко Мамаронек – і там почалася епідемія черевного тифу, який не з’являвся в тих краях багато років. Мері перебралася на Манхеттен – і незабаром в сім’ї, де вона готувала, почалася характерні лихоманка та діарея, від яких померла прачка.

Наступним місцем роботи став будинок місцевого адвоката: сім з восьми членів його сім’ї підхопили черевний тиф, а Мері, яку хвороба обходила стороною, допомагала доглядати за всіма. І насправді робила тільки гірше – незабаром тиф поширився за межі будинку адвоката. У 1906 році Мері Маллон влаштувалася кухарем в сім’ю багатого нью-йоркського банкіра Чарльза Генрі Уоррена. У той же рік Уоррени орендували будинок в Лонг-Айленді, і Мері переїхала туди з ними. З 27 серпня по 3 вересня шість з 11 членів цієї родини злягли з черевним тифом. Мері звільнилася, але спалахи черевного тифу слідували за нею по п’ятах.

4 серпня 1906 року вона почала працювати в новій сім’ї, і всього через три тижні частина сім’ї злягла з тифом, а Мері звільнилася. На щастя, всі одужали, але в кінці року вони звернулися до дослідника черевного тифу Джорджа Сопера, який провів розслідування і зловив Мері буквально по гарячих слідах: в новому будинку, куди Мері взяли куховаркою, двоє слуг були госпіталізовані, а дочка господині померла.

Сопер запропонував Мері Маллон здати аналізи на черевний тиф і навіть привів з собою на зустріч доктора, але вона категорично відмовилася: по-перше, жінка відчувала себе абсолютно здоровою; по-друге, вона повідомила, що її оглядав відомий аптекар і не знайшов жодних слідів хвороби. Крім того, у Мері не було жодних підстав йти назустріч Соперу.

В ті часи ірландські емігранти почували себе людьми другого сорту: про них відгукувалися як про «брудних жителів нетрів, які поширюють заразу». Природно, Мері, яка була здорова, сприймала це як образу. У ті часи ніхто не міг навіть уявити, що здорова людина може бути переносником хвороби. Сопер залишив Мері в спокої, але опублікував своє розслідування в Журналі Американської медичної асоціації, і саме там вперше з’явився термін «тифозна Мері».

Перший карантин

Після публікації небезпечною куховаркою зацікавився департамент штату Нью-Йорк: для розмови з Мері вибрали доктора Сару Жозефіну Бейкер, але і з нею Мері відмовилася розмовляти. Вона була переконана, що її переслідують, хоча вона не зробила нічого поганого. Доктору довелося повернутися до Мері з поліцією і взяти куховарку під варту.

У в’язниці у Мері насамперед взяли аналізи і виявили вогнище тифоподобних бактерій в жовчному міхурі. Медики запропонували Мері видалити його, але жінка категорично відмовилася – вона не визнавала себе носієм хвороби, що, загалом, було не дивно: черевний тиф – вкрай важке і стрімке захворювання, а Мері почувалася чудово і не знаходила у себе характерних симптомів.

Втім, Мері зізналася, що дійсно не приділяла належної уваги гігієні і часом забувала мити руки. Після цього Мері відправили в лікарню на острові Норт-Бразер. Карантин мав тривати три роки.

У цей період Мері відвідав Сопер. Він запропонував написати про неї книгу і навіть пообіцяв віддати їй всі авторські відрахування, але Маллон відмовилося. Більш того, вона замкнулася в туалеті і відмовлялася виходити, поки Сопер не піде.

У період карантину лікуючий лікар Мері постійно брав у неї аналізи і не міг зрозуміти, що відбувається: вони були то позитивними, то негативними.

Врешті-решт він прийняв рішення звільнити її з карантину, але за однієї умови: вона більше ніколи не буде працювати куховаркою і взагалі готувати їжу для інших людей. 19 лютого 1910 року Мері Маллон дала присягу, її звільнили і вона повернулася на материк.

Звільнення і другий карантин

Для колишньої кухарки без будь-яких інших знань і навичок шлях був один – в прачки. Але ця робота була набагато важча, а оплачувалася значно гірше. Тому незабаром Мері Маллон, яка так і не повірила, що є носієм тифу, змінила ім’я на Мері Браун і знову влаштувалася на кухню.

На цей раз Джорджу Соперу не вдалося швидко її знайти: Мері звільнялася, як тільки в сім’ї з’являлися перші ознаки захворювання. Але в 1915 році їй раптом спало на думку влаштуватися на роботу не в сім’ю, а в Жіночу лікарню Слоун. Незабаром там одночасно захворіли 25 осіб, один з них помер. Підозра відразу впала на Мері і її заарештували. Другий карантин Мері на тому ж острові розпочався 27 березня 1915 року і тривав до кінця її життя.

Мері стала місцевою знаменитістю: до неї приїжджали журналісти, яким, проте, було заборонено приймати з її рук навіть склянку води. Від лікування вона, як і раніше, відмовлялася, і, як не дивно, їй при цьому дозволили працювати: в 1922 році вона стала санітаркою, а в 1925 році Мері перевели в лаборантки і дозволили мити пробірки.

Померла Мері на тому ж острові в 1938 році. І зовсім не від тифу, а від пневмонії. Розтин показав, що вона дійсно була переносником тифу. Так Тифозна Мері стала першою у світі людиною, яка показала медикам, що можна поширювати небезпечну хворобу, і бути при цьому абсолютно здоровим.

Питання етики

Випадок з Мері Меллон став першим, коли безсимптомного носія інфекції знайшли і примусово ізолювали від суспільства. Етична та юридична дилема, що виникла при цьому, досі не має однозначної відповіді. Права і свобода особистості, які є головною цінністю в американської культурі, були порушені заради збереження здоров’я інших людей. Мері двічі заарештовували і протримали в ізоляції 26 років. Медицина на початку XX століття не могла запропонувати Мері стовідсотково правильне вирішення ситуації. Сучасні дослідники впевнені, що запропонована їй операція з видалення жовчного міхура не вплинула б на поширення бацил тифу, тому що вони могли перебувати і в кишківнику. Антибіотиків, які могли б у сучасному світі допомогти ліквідувати вогнище зараження, тоді ще не існувало. У 2013 вчені з Стенфорда опублікували дослідження, в якому довели, що бактерії тифу могли жити в макрофагах Меллон, а також в лімфовузлах кишківника і селезінки.

У 1909 році Мері спробувала судитися з міністерством охорони здоров’я, звинувативши владу в незаконному позбавленні волі. Адвокат Меллон звертав увагу на те, що всі арешти були проведені без ордерів і дотримання юридичних процедур, а до самої Мері ставилися так само, як до вбивць, хоча вона ні разу в житті нікому не заподіяла шкоди. Справа дійшла до Вищого Суду, який не задовольнив позов Меллон, і аргументував це необхідністю захищати здоров’я суспільства.

Преса створила вкрай негативний образ Меллон, акцент робився на її низькому соціальному становищі і іммігрантському статусі. Часто у важкій долі Мері звинувачували зовсім не інфекцію, а саму Меллон. Після 1915 жінку демонізували і звинувачували в умисному зараженні людей більш високого статусу. Її повернення до роботи кухарем теж сприймали як злий намір, проте причина була в іншому – жінка була талановитою куховаркою, тому їй легко вдавалося влаштуватися на роботу в хороші місця, а іншою роботою вона не могла заробляти на життя. Сама Мері до кінця життя була переконана у відсутності своєї провини у спалахах захворювань. Як і багато її сучасників, вона знала, що тиф легко поширюється через забруднені джерела води і продукти. Тільки за 1906 рік у Нью-Йорку було зафіксовано 3467 випадків захворювання, 639 осіб померли. Навіть Джордж Сопер, який її вирахував, спочатку сумнівався, чи могла кухарка переносити захворювання. Концепція безсимптомного носія була невідомою навіть багатьом медикам того часу. Тому Мері до кінця життя була переконана, що стала жертвою державного і поліцейського свавілля, і дуже страждала від самотності. Соціальна стигматизація, якої зазнала жінка, посилювалася тим, що багато років її змушували брати участь в тестах і експериментах, і жодного разу не роз’яснили причин і особливостей її стану.

Схожі випадки

У 1910 році, коли Меллон відпустили після першого карантину, в Чикаго виявили ​​ще одного носія тифу – 56-річну Дженні Бармор, що була власницею невеликого пансіону. За рішенням суду її засудили до домашнього арешту до кінця життя. Також відомо про одну людину-носія, який працював будівельником і став причиною зараження мінімум 87 осіб і трьох смертей, неодноразово порушував приписи суду, переїжджав, не повідомляючи поліцію, і при цьому уник карантину. У 1923 році у співробітниці кулінарії в Солт-Лейк-Сіті виявили тиф, а вона продовжила роботу на кухні, в результаті заразивши 188 чоловік, з яких померло 13. При цьому в документах навіть не збереглося її імені. На момент смерті Мері Меллон в США були виявлено, за різними даними, від 237 до 400 безсимптомних носіїв тифу. Лікар Джозефіна Бейкер говорила, що «Мері дуже допомогла людству і медикам навчитися контролювати носіїв тифу, проте її життям і свободою довелося пожертвувати заради загального блага». До 1929 року протокол роботи з безсимптомними носіями тифу вже не передбачав примусового карантину у випадку, якщо носій інфекції співпрацював з владою і сумлінно виконував заходи.

У США в XX столітті були й інші здорові носії тифу: італійський іммігрант Тоні ЛаБелль (Tony Labella), який викликав понад сотню захворювань і п’ять смертей; адірондакський екскурсовод, прозваний «тифозним Джоном», заразив 36 чоловік, з яких померли двоє; Альфонс Котільс (Alphonse Cotils), власник ресторану і пекарень, який працював з їжею і також заразив безліч людей. Нікого з них не засудили до довічного карантину, як Меллон. У Великобританії в період з 1907 до 1992 року в лікарні Лонг Гроув в Епсомі перебували на карантині 43 жінки, всі здорові носії тифу, деякі з них прожили в ізоляції більше 40 років.

В англійській мові словосполученням «Тифозна Мері» називають носіїв небезпечних захворювань, які становлять небезпеку для населення через відмову прийняття відповідних заходів.