П’єр Піко: справжній граф Монте-Крісто

Літературна класика Олександра Дюма “Граф Монте-Крісто” – один із найвідоміших романів Дюма, але ця захоплююча історія про несправедливість і помсту тільки частково створена уявою Дюма. В основі роману лежить доля реальної людини на ім’я П’єр Піко, якого, як і Едмона Дантеса, несправедливо ув’язнили за хибними звинуваченнями. Згодом Піко вийшов із в’язниці і, знайшовши захований скарб, повернувся до Парижа, щоб помститися трьом друзям-заздрісникам, які відправили його за ґрати.

Франсуа “П’єр” Піко був шевцем у Німі, Франція. В 1807 Піко був заручений з багатою і гарною жінкою на ім’я Маргарита Вігору. Але один із його друзів, Матьє Лупіан, який сам хотів одружитися з Вігорою, позаздрив йому. Разом із співучасниками Соларі та Шобартом, Лупіан придумав фальшиве звинувачення Піко в тому, що той є шпигуном та агентом роялістів, і отримує платню з Англії. Четвертий друг, Антуан Аллют, знав про змову, але зі страху не сказав нічого на виправдання Піко.

У день весілля Піко заарештували і таємно доправили до в’язниці. Він провів сім років у альпійській фортеці Фенестрелль (нині у П’ємонті, Італія), лише на другий рік дізнавшись про причину свого арешту. Під час ув’язнення Піко прорив невеликий хід у сусідню камеру та потоваришував з італійським священиком на ім’я отець Торрі. Через рік Торрі, що вмирав, заповів Піко скарби, які сховав у Мілані.

Коли Піко звільнили після падіння французького імператорського уряду в 1814, він заволодів скарбами і повернувся до Парижа під іншим ім’ям. Наступні десять років він присвятив відплаті за підлість та зраду. Спочатку він знайшов у Німі Аллута, котрий в обмін на великий алмаз розповів йому історію доносу. Також він дізнався, що Лупіан купив кафе на бульварі Італійців завдяки посагу Маргарити Вігору, з якою він одружився через два роки після арешту Піко.

Першим був убитий Шобар, але Лупіанові, своєму самому ненависному ворогові, негіднику, що вкрав у нього не тільки свободу, а й любов, Франсуа приготував найжорстокішу помсту: він хитрістю оженив дочку Лупіана зі злочинцем, а потім видав його поліції. Дочка не змогла пережити ганьбу та невдовзі померла. Потім Піко організував підпал ресторану, що належав Лупіану, чим перетворив його у злидаря. Син Лупіана був залучений (чи хибно звинувачений) у крадіжку коштовностей, і хлопця посадили у в’язницю, а потім П’єр зарізав самого Лупіана. Останнім він отруїв Соларі.

Аллут, якому стало відомо про те, що зробив Піко, викрав його та зажадав грошей. Коли Піко відмовився, Аллут смертельно поранив його. Помираючого Піко знайшла французька поліція, і вони записали його визнання, перш ніж він помер від ран. У 1828 році, сховавшись у бідному районі Лондона, хворий і немічний Аллут викликав французького священика і перед смертю продиктував йому всю історію.

Вперше ця історія з’явилася у “Мемуарах з архівів паризької поліції” Жака Пеше, опублікованих у 1838 році. Олександр Дюма натрапив на цю історію і був настільки зачарований нею, що надихнувся на написання Графа Монте-Крісто, де П’єр Піко був увічнений як Едмон Дантес. Дюма сам написав про це у замітці “П’єр Піко: Сучасна історія”, яка з’явилася як додаток до роману.

Історики, однак, сумніваються у справжності цієї історії. По-перше, вона надто фантастична. По-друге, у поліцейських архівах немає жодних записів про П’єра Піко. Схоже, що історія, яку Олександр Дюма вважав правдивою, насправді вигадка Жака Пеше, яку він створив для романтизації поліцейського архіву.

Сам архів був знищений пожежею 1871 року. Враховуючи неможливість повернутися до першоджерела, деякі вчені припустили, що “Мемуари” Пеше насправді були роботою Етьєна-Леона де Ламот-Лангона, французького письменника, відомого своїми численними апокрифічними мемуарами та суперечливими історичними роботами.

Тим не менш, “Граф Монте-Крісто” – це захоплююча історія про дружбу та помсту, яка і сьогодні підкорює читачів усіх континентів.