Мокомокаї: татуйовані голови маорі та мушкетні війни

На початку 19 століття в Новій Зеландії розгорнулася жахлива торгівля між корінним народом маорі та європейцями. З Заходу остров’янам привозили вогнепальну зброю, а натомість маорійці постачали англійським купцям висушені голови померлих маорі з витатуйованими на шкірі красивими візерунками. Ці голови відомі як мокомокаї (mokomokai) і є цінним артефактом маорійців.

Татуювання на обличчі, відомі як моко, колись були дуже поширені серед народу маорі. На відміну від сучасних татуювань, вони були набагато більше, ніж просто прикрасою тіла. Татуювання були нерозривно пов’язані з соціальним, політичним та релігійним життям маорі. Вони позначали високий статус і ранг, а їх дизайн часто містив інформацію про рід, плем’я, рід занять, звання та подвиги людини. Отримання моко було важливою віхою в житті людини і часто знаменувало обряди зміни соціального статусу, такі як готовність заводити сім’ю. 

Коли хтось з моко помирав, його голову часто зберігали, видаляючи мозок і очі, а отвори заклеювали лляним волокном і камедкою. Потім голову варили або тримали на парі, а після цього коптили на відкритому вогні і сушили на сонці протягом декількох днів. Потім її обробляли акулячим жиром. Збережені голови, або мокомокай, ставали заповітними скарбами сім’ї і виносилися назовні тільки в особливих випадках.

Маорі також брали голови вбитих у боях ворожих вождів як військові трофеї і перетворювали їх на мокомокаї. Ці голови відігравали важливу роль в ритуалах і церемоніях, пов’язаних з війною і миром. Вони мали важливе значення в дипломатичних переговорах між ворогуючими племенами, причому повернення і обмін мокомокаї був необхідною умовою укладення миру.

У 1770 році, коли корабель “Ендевор” під командуванням Джеймса Кука перебував у Новій Зеландії, його ботанік Джозеф Бенкс натрапив на літнього маорі на каное з трьома головами на борту. Бенкс тиснув на старого, щоб той віддав голови, але він вагався, на що Бенкс пригрозив скасувати бартер, заради якого старий прийшов, якщо він не погодиться продати голови. Не маючи вибору, маорієць був змушений продати голову 14-річного підлітка в обмін на пару нижньої білизни. Це був перший випадок, коли мокомокаї потрапив у руки європейця, і, без сумніву, відрубана голова викликала великий інтерес, коли її привезли до Англії. З роками у маорійців викрали і виторгували ще більше мокомокаї, і ці татуйовані голови продавалися як цікавинки, витвори мистецтва та як музейні експонати, які згодом отримували високі цінники в Європі та Америці.

Одним з найцінніших предметів бартеру став мушкет. Війна завжди була частиною традиційного життя маорі, але поява вогнепальної зброї змінила характер війни. Племена, які мали мушкети, отримали величезну перевагу над сусідами, і це змушувало інші племена в регіоні закуповувати зброю для самозахисту, і вони йшли на будь-що, тільки щоб отримати її.

Спочатку маорі обмінювали льон, картоплю, рабинь і татуйовані голови на зброю і боєприпаси. Але в міру того, як попит на татуйовані голови зростав, інші предмети торгівлі вважалися менш цінними. Наприклад, для придбання одного мушкета потрібно було дві тонни льону, але стільки ж можна було отримати, обмінявши лише дві голови.

Гонка озброєнь, в яку втягнулися маорі, мала певні наслідки для мокомокаї – вони почасти втратили свою самобутність. Маорі татуювали своїх рабів і полонених перед тим, як відрубати їм голови і продати їх. Іноді татуювання робили вже після смерті.

Зброя, яка потрапила до Нової Зеландії в обмін на татуйовані голови, мала руйнівні наслідки: криваві міжплемінні мушкетні війни призвели до загибелі від 20 000 до 40 000 людей і поневолення десятків тисяч маорі.

У 1831 році губернатор Нового Південного Уельсу видав прокламацію про заборону подальшої торгівлі головами з Нової Зеландії, і протягом 1830-х років попит на вогнепальну зброю зменшився, оскільки кожна уціліла група була повністю озброєна. У 1840 році був підписаний Договір Вайтангі, і Нова Зеландія стала британською колонією. На той час експортна торгівля мокомокаї практично припинилася. Маорі також перестали зберігати голови друзів і родичів з поваги, а також через побоювання, що ці голови будуть вкрадені через загальний попит на мокомокаї. Сама практика моко почала занепадати. Як пояснює европеець-сучасник: “Жодна людина, яка була добре татуйована, не почувалася в безпеці, якщо тільки вона не була великим вождем. За нею могли стежити, поки вона не втратить пильність, а потім в будь-який момент збити з ніг і вбити, а її голову продати торговцям“.

Незважаючи на заборону торгівлі, татуйовані голови продовжували продавати ще кілька років по тому. За оцінками, сотні таких голів були куплені і продані в Європі та Америці протягом пікових років торгівлі мокомокаї з 1820 по 1831 рік. Деякі з них були репатрійовані до Нової Зеландії, але багато з них залишаються в музеях і приватних колекціях.