Історія ракетної пошти і чому вона не використовується зараз

Історія поштової системи нерозривно пов’язана з історією транспорту. Досягнення в галузі транспортних технологій не тільки дозволили людям збільшити відстань подорожей, але й дозволили поштовій службі надавати послуги в більшій кількості регіонів. У міру того, як нові винаходи скорочували час поїздок, повідомлення і листи досягали все більш віддалених населених пунктів, а поштова система в цілому ставала більш ефективною. В той час, коли реалізували ​​першу транс-тихоокеанську авіапошту, поштова служба випробовувала всі способи переміщення, включаючи ракети.

Прототипом ракетної пошти можна вважати те, що ми часто бачимо в історичних фільмах. Пергамент прив’язують до стріли і стріляють в напрямку замку або на ворожу територію. Більш сучасну версію цієї ідеї запропонував ​​німецький поет і драматуріст Генріх фон Клейст в 1810 році в газетній статті. У той час ракети існували в зародковому стані – вони були пороховими і використовувалися у війнах як артилерія. Клейст підрахував, що ракета може доставити лист з Берліна в Бреслау на відстань 180 миль всього за півдня, або за одну десяту часу, необхідного кінним екіпажам.

Теорію Клейста реалізував британський винахідник сер Вільям Конгрева на маленькому полінезійському острові Тонга. Він використовував ракети власної розробки, але вони були настільки ненадійні, що ідея їх використання в доставці пошти відсунулася майже на сторіччя.

Тільки в 1927 році німецький фізик, інженер і один з батьків-засновників ракети Герман Юлій Оберт, знову підняв цю тему. У червні 1928 року професор Оберт виступив з лекцією на щорічних зборах Наукового товариства аеронавтики в Данцигу, де запропонував розробити невеликі ракети з автоматичним управлінням, які могли б доставляти термінову пошту на відстань від 600 до 1200 миль. Лекція професора Оберта викликала великий інтерес в усьому світі, і навіть американський посол в Німеччині прийняв до відома цю інформацію.

Але першопрохідцем в сфері ракетної пошти був молодий австрійський інженер по імені Фрідріх Шмідл (Friedrich Schmiedl). Він жив у Альпах і добре знав, що доставка пошти між гірськими селами була надзвичайно болючим питанням. Шлях, який займає вісім годин по гірських стежках, можна здолати за кілька хвилин по прямій, якщо запустити ракету. Фрідріх Шмідл вже експериментував з твердопаливними ракетами, і в 1928 році проводив експерименти зі стратосферними кулями. Після кількох невдалих спроб в 1931 році Шмідлу посміхнулася удача – він доставив 102 листи в інший населений пункт, розташований на відстані п’ять кілометрів. Ракета управлялася дистанційно і приземлялася за допомогою парашута. Друга ракета доставила 333 листи.

Ракетна пошта Шмідла надихнули ентузіастів в декількох інших країнах, таких як Німеччина, Британія, Нідерланди, США, Індія і Австралія, провести аналогічні експерименти з різним ступенем успіху. Не обійшлося і без курйозів. У 1934 році німець Герхард Цукер (Gerhard Zucker), намагаючись продемонструвати британцям перспективність своєї розробки, завантажив у ракету 4800 листів і запустив її з острова в Шотландії. Представники влади з подивом спостерігали, як ракета злетіла в небо і вибухнула, розкидаючи по всьому пляжу палаючі листи, як конфетті. Після невдалої демонстрації Цукер був депортований назад в Німеччину, де його заарештували за підозрою в шпигунстві або співпраці з Великобританією.

Експерименти по ракетній поштою були досить успішними в Індії, де інженер Стівен Сміт (Stephen Smith) посилено працював над удосконаленням ракет. З 1934 по 1944 рік Сміт зробив 270 запусків, щонайменше 80 з яких були успішними. Сміт потрапив в історію, коли доставив ракетою кілька упаковок рису, спецій і сигарет постраждалим від землетрусу в регіоні Кветта (тепер це Пакистан). Пізніше Сміт відправив півня і курку ракетою через річку. Обидві птиці вижили і після експерименту потрапили в приватний зоопарк в Калькутті. У наступному запуску ракети брали участь змія і яблуко.

Незважаючи на досить дивну добірку корисного навантаження, Стівена Сміта гаряче підтримав махараджа Сіккім, британський протекторат в східних Гімалаях, де Сміт проводив більшу частину своїх ракетних експериментів. На жаль, Сміт помер раніше, ніж зміг домогтися стабільних результатів. У 1992 р індійський уряд випустив у його честь поштову марку, на якій він постав як «основоположник індійської ракетної пошти».

Всі ці ранні поштові ракети справляли на глядачів велике враження, проте з точки зору функціональності вони були геть нікудишні. Щоб ракета могла ефективно доставляти пошту на значні відстані, її необхідно забезпечити системами навігації і управління – по суті, вона повинна перетворитися у щось на зразок сучасної самонавідної боєголовки.

Наступним витком еволюції ракетної пошти можна вважати 1959 рік, коли Департамент поштових відділень США використав крилату ракету SSM-N-8 Regulus, де ядерна боєголовка була замінена на два поштових контейнера. 6-тонна ракета несла на борту 3000 листів, вона стартувала з борту американського підводного човна, що знаходився біля узбережжя Вірджинії, і через двадцять дві хвилини прибула до кінцевої зупинки – в Майпорт, штат Флорида. Далі листи були передані звичайним листоношам, які доставили її безпосередньо адресатам.

Представники Департаменту поштових відділень були вражені результатом експерименту: «Значний прогрес, досягнутий в області керованих ракет, буде всіма способами використовуватися в доставці пошти Сполучених Штатів. Ви можете бути впевнені, що Департамент поштового відділення буде продовжувати співпрацювати з Міністерством оборони для досягнення цієї мети».

Успішна ракетна доставка листів спонукала Департамент з ентузіазмом заявити, що «до того, як людина досягне Місяця, пошта буде доставлятися з Нью-Йорка до Каліфорнії, в Великобританію, в Індію або Австралію за кілька годин за допомогою керованих ракет».

Але ці передбачення не справдилися. Вартість ракетної пошти була занадто високою – невеличкий експеримент з крилатою ракетою Regulus обійшовся в 1 мільйон доларів, а виручка від продажу поштових марок склала всього 240 доларів. Ні поштове відділення, ні міністерство оборони не могли виправдати затрати на використання ракетної пошти, в той час коли літаки вже здійснювали доставку по всьому світу за одну ніч за мізерну плату.

Це був кінець програми. Відтоді більше не було спроб використання ракет для доставки пошти.